До Апеляційного суду Одеської області

65078, м. Одеса, вул. Гайдара, буд. 24-а 

Через Київський районний суд м. Одеси

65080, м. Одеса, вул. Варненська, 3 Б

Захисник засудженого: адвоката Зачепіло 

Олександр Вікторович

(свідоцтво про право на заняття адвокатською

 діяльністю № 4669 від 21.02.2014 року) 

65012, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 44/512 

тел. 050 800 09 77 

Засуджений Б Вадима Борисовича,

який мешкає за адресою:

67570, Одеська обл., Комінтернівський р-н, 

смт. Чорноморське, вул. Сонячна, , кв. 

тел.: 067 1111111111

Кримінальне провадження 

№ 12016160480001663 від 30.04.2016 року за ч.1 ст.

286 КК України

15.11.2016 року Київський районний суд м. Одеси постановив вирок по кримінальній справі по обвинуваченню Б Вадима Борисовича у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, яким Б В.Б. визнається  винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, та призначив йому покарання у вигляді штрафу у розмірі 500 (п’ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає – 8 500 гривень, з позбавленням права керування транспортним засобом на один рік.

На підставі ст. 124 КПК України з Б В.Б. на користь держави судові витрати на залучення експертів у розмірі 1 321 (одна тисяча триста двадцять одна) гривня 50 копійок.

Цивільний позов щодо стягнення матеріальної шкоди задовольнити в повному обсязі, стягнувши з обвинуваченого на користь потерпілої Соловйової Р.М. матеріальну шкоду на суму 125 782, 17 гривень Цивільний позов в частині моральної шкоди задовольнити частково, стягнувши з обвинуваченого на користь потерпілої Соловйової Р.М. моральну шкоду в розмірі 50 000 (п’ятдесят тисяч) гривень.

Однак, засуджений вважає, що вирок Київського районного суду м. Одеси необхідно змінити, призначивши засудженому більш м’яке покарання, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи та постановлення вироку допустив однобічність та неповноту судового слідства, при цьому висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженого, що полягає в наступному.        

Засуджений під час досудового слідства та судового розгляду пояснив, що він у світлу пору доби, 30.04.2016 року в умовах необмеженої видимості, приблизно о 13 годині, при сухому дорожньому покритті, керуючи технічно справним легковим автомобілем « TOYOTA Carina», р/н ВН 5352 АХ, перед початком руху заднім ходом, не переконавшись в тому, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху  допустив наїзд на пішоходів Шаповалова В.В. та Соловйову Р.М., які на рівні тротуару  вул. Героїв Прикордонників, у встановленому для переходу місці перетинали вказаний проїзд.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохода Соловйову Р.М. з отриманими тілесними ушкодженнями госпіталізували до медичного центру  «INTO SANA».

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1461 від 21.06.2016 року у Соловйової Р.М. виявлені тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Потерпілою Соловйовою Р.М. заявлено цивільний позов щодо матеріальної шкоди на суму 125 782, 17 гривень та моральну шкоду на суму 125 000 гривень.

Допитаний в судовому засіданні засуджений  Барабаш В.Б.  повністю визнає свою вину у скоєнні вказаного кримінального правопорушення, під час здійснення досудового слідства співпрацював з органами слідства, давав правдиві свідчення та щиросердечно розкаявся за здійснене. Цивільний позов  визнав частко, матеріальну шкоду в розмірі 50 782,17 гривень моральну в розмірі 10.000 гривень, та пояснив, що у нього умислу на вчинення даного кримінального правопорушення не було, видимість пішохода закрила стійка даху іншого автомобіля, в результаті чого  він не побачив пішохода, потрапивши в мертву зону дзеркал. 

В обґрунтування позиції щодо часткового визнання цивільного позову, в розмірі матеріальну шкоду в сумі 50 000 гривень моральну в сумі 10.000 гривень, засудженим Барабашом В.Б. було направлено заперечення на цивільний позов  про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України поданого Соловйовою Р.М., де вказав підстави вказаної позиції наступним чином:

1. Соловйова Р.М. вказує, що від вказаної ДТП їй були спричинені моральні збитки які вона оцінює у 125 000 (сто двадцять п’ять тисяч) гривень.

Барабаш В.Б. вважає, що вказана сума значно завищена. Соловйовою Р.М. не надано розрахунку розміру шкоди з яких міркувань вона виходила визначаючи його, не надано жодних доказів, підтверджуючих факт завдання їй моральної шкоди. 

Відповідно п. 4-5 постанови N 4 від 31.03.95 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. 

Як передбачено ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, Соловйова Р.М. обґрунтувала заподіяну їй моральну шкоди виключно словами, що містяться в цивільному позові, не надавши належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння їй моральної шкоди та відповідно її розмір компенсації в сумі, яка становить саме 125 000 гривень.

Відповідно до п.9 постанови N 4 від 31.03.95 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. 

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Суд першої інстанції в постановленому вироку також не звернув уваги на вказані вище обставини, без підставо та необґрунтовано вказавши у своєму вироку про те, що цивільний позов в частині моральної шкоди задовольнити частково, стягнувши з обвинуваченого на користь потерпілої Соловйової Р.М. моральну шкоду в розмірі 50 000 (п’ятдесят тисяч) гривень.

2. Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 07.07.1995 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» відшкодуванню підлягають тільки кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого в лікарні, госпіталі, диспансері чи в іншому стаціонарному лікувальному закладі. Всі інші витрати (наприклад, пов'язані з наданням потерпілому швидкої або невідкладної медичної допомоги, на амбулаторне лікування тощо) не відшкодовуються.

У цивільному позові Соловйової Р.М. зазначено, що потерпіла перебувала на стаціонарному лікуванні в медичному закладі «Інто-Сана» в період часу з 03.05.2016 року по 11.05.2016. Тому вважаю, що Барабаш М.В. повинен відшкодувати лише витрати понесені в період стаціонарного лікування. Також Барабаш М.В. не згодний відшкодувати транспортні витрати, оскільки їх відшкодування не передбачене законодавством, і достовірно не відомо, що потерпіла витратила 1274,53 грн. саме на дорогу до лікарні, а не до іншого місця. 

Крім того, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, Соловйова Р.М. зазначила, що вона перебувала на стаціонарному лікуванні, під час якого нею були витрачені кошти на лікування, придбання ліків та відновлення здоров’я після отриманих травм на суму 125 782,17 гривень. В рахунок обґрунтування вказаної суми коштів, яка була витрачена на лікування потерпіла надала суду копії замовлень на надання медичних послуг, накладних та чеків на суму 50 782, 17 гривень, які нібито були використані під час лікування та відновлення здоров’я позивачки.    

Однак, звертаю увагу суд на те, що в матеріалах цивільної справи відсутні розрахункові документи (чеки, касові чеки,), які б свідчили про витрачення коштів на лікування на суму 75 000 гривень, зазначених в одній із накладних, оскільки розрахунковий документ, а саме чек/квитанція свідчать про фактичну оплату медичної послуги, оскільки накладна не свідчать про замовлення та витрачення коштів позивачем на замовлення  медичних послуг для лікування, і не можуть бути належними та допустимими доказами для відшкодування матеріальної шкоди як витрат понесеними позивачем на лікування.         

3. Судом першої інстанції у вироку зазначено, Б В.Б. визнається  винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, та призначив йому покарання у вигляді штрафу- з позбавленням права керування транспортним засобом на один рік.

Звертаю увагу суду, засуджений Б  Вадим Борисович повністю визнає свою вину у скоєнні вказаного кримінального правопорушення, під час здійснення досудового слідства співпрацював з органами слідства, давав правдиві свідчення та щиросердечно розкаявся за здійснене, попередньо до відповідальності не притягався. Цивільний позов  визнав частко, матеріальну шкоду в розмірі 50 000 гривень моральну в розмірі 10.000 гривень. 

Наголошує, що без водійських прав засуджений залишиться без стабільної роботи і не зможе утримувати свою сім`ю. Відповідно Довідки з місця роботи, Б  Вадим Борисович  працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВП «АГРО 2015» на посаді водія, керування автомобілем це єдине джерело його заробітку, з чого можна дійти висновку, що у випадку позбавлення водійських прав засуджений втратить єдине джерело заробітку і не зможе виплатити потерпілій Соловйовій Р.М. суму відшкодування завданої  матеріальної та моральної шкоди.

Крім того, за місцем свого проживання засуджений характеризується з хорошої сторони, скарг стосовно нього до правоохоронних органів не надходило, веде звичайний спосіб життя, допомагає батькам, які страждають на ряд загальних захворювань і засудження його позбавить батьків його допомоги у їх майже похилому віці.

У відповідності до ч.2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При таких обставинах, засуджений вважає, що йому може бути призначено покарання без позбавлення права керувати транспортним засобом, яке буде достатнє та необхідне для його виправлення, оскільки він усвідомлює суспільно-небезпечність його діянь та стає на шлях виправлення.

Наведені вище в цій апеляції обставини свідчать про упередженість, необ’єктивність, однобічність та неповноту під час розгляду вказаної кримінальної справи судом першої інстанції.

Строк для оскарження рішення:

Відповідно до статті 395 КПК України,  апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана: 1) на вирок або ухвалу про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру - протягом тридцяти днів з дня їх проголошення.

Вирок Київського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2016 року мною був отриманий 16.11.2016 року , тому строк для оскарження пропущений не був.

При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 347-349, 367-369, 372 КПК України, -  

1. Прийняти апеляційну скаргу до розгляду.

2. Вирок Київського районного суду м. Одеси від 15.11.2016 року змінити, призначивши Б В.Б більш м’яке покарання, у вигляді штрафу у розмірі 500 (п’ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає – 8 500 гривень без  позбавлення права керування транспортним засобом у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання яке за своїм розміром є явно несправедливим  через суворість

3. Змінити вирок Київського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2010 року в частині  суми стягнення  за цивільним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України у розмірі:

10 000 гривень - відшкодування завданої матеріальної шкоди та 50 782,17 гривень -  відшкодування моральної шкоди.

ДОДАТКИ:

1. Копії Апеляційної скарги на вирок Київського  районного суду  м .Одеси – 2 прим.;  

«___»_______________2016р.                ________________        Захисник  Б В.Б. 

Адвокат Зачепіло О.В.