Апелляционная жалоба на решение о защите чести и деловой репутации

До Апеляційного суду Одеської області
через Приморський районний суд м. Одеси
 
Скаржник: 
П  Тамара Федорівна,
яка мешкає за адресою: 
індекс 65059, м. Одеса вул. Краснова буд. 1 кв. 1, 
т. 06711111111

адреса для листування: 
65012, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 44/512
 
Справа № 522/6027/16-ц
 
АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.11.2016 року

17 листопада 2016 року суддею Приморського районного суду м. Одеси Бойчук А.Ю. було винесено рішення у справі № 522/6027/16-ц за позовною заявою, поданою П Тамарою Федорівною до комунального підприємства «Одесміськелектротранс» про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Ухваленим рішенням, суддя Приморського районного суду м. Одеси Бойчук А.Ю. відмовив у задоволенні позовних вимог П  Т.Ф. щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Однак, я вважаю, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року по справі № 522/6027/16-ц ухвалене з порушенням норм  матеріального та процесуального права, при цьому суд не повно з’ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є  необґрунтованим.
За таких умов необхідно скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року по справі № 522/6027/16-ц та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Пашковської Тамари Федорівни про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно у своєму рішенні дійшов висновків про те, що мною, П  Тамарою Федорівною не було надано жодних доказів про те, що поширена інформація про мене, є відомості які містять фактичні дані та є неправдивими, суд першої інстанції прийшов до висновку, що розповсюджена інформація не є такою, що порочить мою честь і гідність, при цьому судом першої інстанції не враховано під час розгляду даної справи наступні обставини:
1.Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі; гідність та честь фізичної особи є недоторканними.
Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. 
Судом першої інстанції не було взято до уваги, те що на вказаному підприємстві я працюю з 1979 року (більше 35 років ) та за час праці здобула авторитет та повагу в трудовому колективі серед працівників та керівництва підприємства. Неодноразово заохочувалась керівництвом у вигляді подяк та премій як хороший працівник, копії наказу про заохочення було додано до позовної заяви під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Відповідно ст. 277 ЦК України, право на спростування недостовірної інформації вміщено у гл.20 «Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації» 
Судом першої інстанції під час розгляду справи було надано докази розповсюдження недостовірної негативної інформації, що носить характер наклепу у вигляді докладної записки №447 від 11.11.2015 року начальника Служби руху КП «Одесміськелектротранс» П  Наталі Володимирівни на ім’я директора КП «Одесміськелектротранс», а саме «довожу до Вашего сведения, что 09.11.15г. мне поступил сигнал от диспетчеров ст. «Суперфосфатный з-д» о факте вымогательства со стороны инспектора по профосмотру троллейбусного депо Пашковською Т.Ф.» та «…что диспетчер невнимательно относится к своим должностным обязанностям, предлагала скрыть этот факт за соответствующее вознаграждение. В противном случае грозила диспетчерам своими связями в управлении и соответственно увольнением.», в наслідок якої щодо мене було проведено службове розслідування та мене незаконно було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани на підставі наказу № 794л/1 від 07.12.2015р. директора КП «Одесміськелектротранс».
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови від 27 лютого 2009 року N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
З матеріалів справи вбачається, що інформація, поширена Підгорною Н.В., за своїм змістом свідчила про конкретні факти і дії, що стосуються обставин вчинення аморального діяння, а саме факту вимагання, відповідальність за яке передбачено статтею Кримінального кодексу України, які я вважаю негативними, образливими і такими, що дійсно порушують честі, гідність та ділову репутацію.
Звертаю увагу суду, що у контексті антикорупційних напрямків у політиці держави, прийняття нормативно-правових актів, що регулюють вказану сферу суспільних відносин, до яких відноситься Закон України « Про запобігання і протидію корупції», Антикорупційна стратегія України на 2014-2017 роки, просвітницька діяльність органів державної влади у напрямку побудови правового, соціального громадського суспільства, з почуттям нетерпимості до корупційних проявів у суспільному житті, висловлювання, що стало підставою звернення до суду у формі прямої вказівки на здійснення корупційного правопорушення,  принижує мою гідність, честь чи ділову репутацію.
Проте, враховуючи характер висловлювання, суд першої інстанції приходить до висновку, що висловлювання відповідача «цитата: «о факте вымогательства со стороны инспектора по профосмотру тролейбусного депо П  Т.Ф. » кінець цитати. Початок цитати: «предлагала скрыть этот факт за соответствующее вознаграждение. В противном случае грозила диспетчерам своими связями в управлении и соответственно увольнением.» -кінець цитати, тлумачить як такі, що не містять твердження про порушення чинного законодавства чи моральних принципів, а лише дають можливість кожному сприйняти висловлену думку відповідно до власних переконань, тобто дане висловлення є оціночним судженням, яке у відповідності з Законом України «Про інформацію» не підлягає спростуванню та доведенню їх правдивості, а тому критична оцінка певних фактів і недоліків не може визнаватися інформацію ганьбить честь, гідність чи ділову репутацію фізичної особи, що апріорі є необґрунтованим і більше того незаконним.
У вищевказаному висловлюванні чітко зазначено твердження, де мене, П  Т.Ф. звинувачують у «…факте вымогательства..», твердження не відповідає ознакам оціночного судження, йдеться не про ставлення до дій, а конкретне звинувачення, що носить характер негативної інформації та наклепу.
Частиною 3 статті 277 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію недостовірності поширюваної негативної інформації про фізичну особу, а саме: „Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного". Вітчизняною доктриною права визначено поняття «наклеп» - це поширення завідомо неправдивої інформації, що ганьбить особу» (Юридична енциклопедія. Інститут держави і права Національної академії наукУкраїни. За ред. Акад. Ю.С. Шемшученка, - К.: Українська Енциклопедія, 1998. -Т.4 -С.36).
Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.09.1990 р. №7 «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» зазначено:
«Під наклепом слід розуміти повідомлення винним невизначеній кількості осіб або хоча б одній людині завідомо неправдивих вигадок про начебто вчинений потерпілим протиправний чи аморальний вчинок або інших відомостей, що ганьблять потерпілого. Завідомо неправдивістю визнається очевидний для винного факт невідповідності відомостей дійсності».
Відповідно ст.55 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Фактичні дані можуть міститись у письмових доказах, показаннях свідків та у інших фотмах. Відповідно ст. 63 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. 
Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Під час розгляду справи судом першої інстанції, не було досліджено та оцінено наявність доповідної записки, як належного та допустимого доказу вчинення порушення честі, гідності та ділової репутації.
Крім того, в ході судового засідання було проведено допит свідків представлених суду стороною захисту, для дачі показань стосовно обставин справи, а саме, зі слів свідка П  Н.В., що є начальником служби руху КП «Одесміськелектротранс» і 09.11.15 р. до неї звернулася диспетчер П  Т.Є., яка сповістила начальника служби руху П  Н.В., щодо вимагання з боку інспектора по профогляду тролейбусного депо П  Т.Ф., і під загрозою написання доповідних про неуважне ставлення диспетчерів до своїх посадових обов'язків, пропонувала приховати цей факт за винагороду. В іншому випадку погрожувала диспетчерам звільненням.
Показання начальника служби руху П  Н.В. підтвердила під час допиту свідок П  Т.Є. щодо неправомірних дій інспектора по профогляду тролейбусного депо П  Т.Ф. та факту залякування диспетчерів.
Відповідно до  статей  94,  277  ЦК України фізична чи юридична особа,  особисті немайнові права якої порушено  внаслідок поширення   про   неї   недостовірної  інформації,  має  право  на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування поширеної   недостовірної   інформації   повинно здійснюватися незалежно від вини особи, яка її поширила.
У рішенні суду першої інстанції зазначено, що Наказом від 07.12.2015р. за № 794л/1 П  Т.Ф., на підставі доповідних начальника служби руху П  Н.В., диспетчерів служби руху К  Е.В., Л  В.К., П  Т.Є. було оголошено догану у зв’язку з тим, що Пашковська Т.Ф.
Разом з тим, наказом по підприємству від 11.12.2015р. за № 365/1 була створена комісія з проведення службового розслідування щодо порушення трудової дисципліни П  Т.Ф., згідно Акту якої не встановлений факт вимагання чи отримання нею неправомірної вигоди. У зв’язку з чим, з метою не поширення не підтверджених відомостей відносно П  Т.Ф., 19.01.2016р. по підприємству був виданий наказ № 32л, яким наказ № 794л/1 від 07.12.2015р. було скасовано. 
Однак, судом першої інстанції не правильно оцінені факт видання наказу № 32л, яким наказ  № 794л/1 від 07.12.2015р. було скасовано, та не враховано норми та практику щодо порядку спростування недостовірної інформації, не враховано те, що вказаним наказом навпаки, здійснилось повторне розповсюдження неправдивої інформації, це свідчить і показання свідків, які в залі судового засідання також підтвердили інформацію про те, що я вчинила корупційне правопорушення. 

2.  Відповідно до роз'яснень п.1 та п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами та доповненнями зазначено, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Неправомірні дії щодо поширення відносно мене недостовірної інформації з боку посадової особи КП «Одесміськелектротранс» П  Н.В. призвели до того, що мені завдано також моральну шкоду. Яка полягає в порушенні нормальних життєвих та ділових зв’язків, в порушенні стосунків з оточуючими її людьми. Це пов'язано з тим, що при зустрічі зі своїми знайомими, колегами по підприємству ніхто не хоче спілкуватися зі мною, вважають мене поганою людиною, приймаючи за правду, що я є «корупціонер» ярлик який на мене «повісила» П  Н.В., перестали поважати мене як авторитетного працівника. Я вимушена вести закритий спосіб життя, рідко вихожу з дому, у мене погіршився стан здоров'я, погано сплю ночами, стала занижена самооцінка як особистості, я втратила віру у справедливість, також я постійно змушена приймати ліки та проходити курс лікування у лікарнях. Усі всі події приносять мені сильні душевні страждання.
В результаті незаконного поширення відносно мене недостовірної інформації з боку посадової особи КП «Одесміськелектротранс» П  Н.В., я зазнала нервове потрясіння  та в мене погіршився стан здоров’я. В мене з’явилась виразка дванадцятипалої кишки у зв’язку з чим я знаходилась на лікарняному з 17.11. по 27.11.2015 року, та з 28.11. по 04.12.2015 року. 
Що підтверджується листом непрацездатності № 104388 та випискою № 12337 терапевтичного відділення ДЗ «Іллічівської басейнової лікарні на водному транспорті МОЗ України».
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст, 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.
Раніше я ніколи не хворіла вказаною хворобою та вона виникла саме в наслідок нервового стресу після вищевказаного факту. Що підтверджується листом № 09/11-245 від 18.02.2016 р. КП «Одесміськелектротранс» про те, що згідно моєї амбулаторної картки вказаною хворобою я раніше не хворіла.  
Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Однак, як передбачено ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Проте, з висновків суду першої інстанції досить чітко видно, що суд навіть не намагався оцінити всі наявні в матеріалах справи докази, а припустився припущення, з тією метою щоб уникнути доказування чи спростування вказаним вище обставинам.
Як передбачено ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилають як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.    
Проте, звертаю увагу суд апеляційної інстанції, що вказані вище висновки суду не відповідають вимогам норм матеріального права та є наслідком не належного дослідження доказів по справі і надання їм неправильної правової оцінки в їх сукупності, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема ст. 213 ЦПК України, а також грубого порушення та не вірного застосування норм матеріального права. 
У ст. 8 Основного Закону встановлено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції України.
Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка ратифікована Україною і є частиною її національного законодавства, гарантує кожній людині  право на справедливий суд. 
Суд повинен відповідати вимогам незалежності та безсторонності як основним міжнародним принципам справедливого судового розгляду.
У ч. 1 цієї статті зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на судовий захист та справедливий судовий розгляд проголошено також у Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що ратифіковані Україною і є частиною її національного законодавства.
При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.307, 309 ЦПК України, ст.ст. 23, 55, 63, 91,277, 297 ЦК України,-

П Р О Ш У:

1.Рішення Приморського районного суду м. Одеси 17 листопада 2016 року по цивільній справі №522/6027/16-ц – скасувати.
2.Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов П  Тамари Федорівни до комунального підприємства «Одесміськелектротранс» про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

ДОДАТКИ:
1.   Копії Апеляційної скарги – 2 прим.
2.   Квитанція про сплату судового збору за подання Апеляційної скарги.


«___»_____________2016 р.                                                                              П  Т.Ф.