До Апеляційного суду Одеської області

65078, м. Одеса, вул. Гайдара, буд. 24-а 

Через Малиновський районний суд м. Одеси

65033, м. Одеса, вул. Стуса, буд 1А 

Заявник: М Лілія Іванівна 

адреса: 65017, Одеська обл. м. Одеса,

вул. Шота Руставелі, буд. 1, кв. 1

Засоби зв’язку: 098 11111111

Адреса для листування: 65012, м. Одеса, вул.

Вел. Арнаутська, буд. 44, оф. 512

Позивач: Малиновська районна адміністрація

Одеської міської ради

адреса: 65078, м. Одеса, вул. Ген. Петрова, буд. 22

Засоби зв’язку: 749 89 00

Третя особа: КП «ЖКС «Черьомушки» 

місцерозташування: 65078, м. Одеса, вул. Гайдара,

буд. 38 а

Засоби зв’язку не відомі 

17.11.2016 року, суддею Малиновського районного суду м. Одеси було винесено рішення у справі № 521/14369/15-ц за позовом поданим М Лілією Іванівною до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення факту користування, зобов’язати вчинити певні дії, за зустрічним позовом Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради до Мельник Лілії Іванівни про звільнення самовільно зайнятого нежилого приміщення, третя особа - КП «ЖКС «Черьомушки».

Ухваленим рішенням, Малиновський районний суд м. Одеси відмовив у задоволені позовних вимог Мельник Лілії Іванівни щодо встановлення факту користування, зобов’язання вчинити певні дії, та задовольним частково зустрічний позов Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради до М  Лілії Іванівни про звільнення самовільно зайнятого нежилого приміщення, третя особа - КП «ЖКС «Черьомушки».

Однак, я вважаю, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року по справі № 521/14369/15-ц ухвалене з порушенням норм  матеріального та процесуального права, при цьому суд не повно з’ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є  необґрунтованим.

За таких умов необхідно скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року по справі № 521/14369/15-ц та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Мельник Лілії Іванівни щодо встановлення факту користування, зобов’язання вчинити певні дії.

Суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно у своєму рішенні дійшов висновків про те, що я, М  Лілії Іванівна разом зі своєю сім’єю без законних на те  підстав вселились та проживали у спірній квартирі, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Шота Руставелі, буд. 1 кв.1, при цьому суд першої інстанції обґрунтовує свої висновки наступним чином:

1. У рішенні суду першої інстанції зазначено, М Л.І. проживає в квартирі №6 будинку № 35 по вулиці Шота Руставелі, буд. 35. без реєстрації місця проживання, та не дослідивши всі докази у справі, відповідно Постанову Верховного Суду України « Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 № 2 «вирішуючи спори про право користування  жилим  приміщенням осіб,  які  вселилися  до  наймача,  суд  повинен  з'ясувати,   чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи  була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані  вони в даному  жилому  приміщенні,  чи  було  це  приміщення  постійним місцем  їх  проживання,  чи   вели   вони   з   наймачем   спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи  не  обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї,  що  проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. 

 При  цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15  постанови  від 1 листопада  1996  р. N  9 ( v0009700-96 )  "Про  застосування Конституції  України  при  здійсненні  правосуддя",  наявність  чи відсутність прописки сама по  собі  не  може  бути  підставою  для визнання права користування жилим приміщенням за особою,  яка  там проживала чи вселилась  туди  як  член  сім'ї  наймача  (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому ».

2. У рішенні суду першої інстанції зазначено, що « М Л.І. не було надано будь-яких відомостей що б підтверджувало факт законного користування вказаною квартирою.»

З вказаним твердженням я не погоджуюсь з наступних підстав: 

Під час розгляду вказаної справи, суду було надано відомості, про те що мій покійний чоловік, М Валерій Степанович, перебуваючи у трудових відносинах на підприємстві «Краян», з 1997 року на підставі усної домовленості з керівництвом КП ДЄЗ «Черьомушки» (місцерозташування: 65078, м. Одеса, вул. Гайдара, 38 а) нам було надано у користування квартиру № 1, за адресою: м. Одеса, вул. Шота Руставелі, буд. 1.

Факт перебування М Валерія Степановича у трудових відносинах з КП ДЄЗ «Черьомушки» (місцерозташування: 65-78, м. Одеса, вул. Гайдара, буд. 38) підтверджуються записами у трудовій книжні УКР № 1324876, які суд при розгляді справи не взяв до уваги.

Відповідно ст.3 ЦК України, свобода договору як одна з основних засад цивільного законодавства і виразник диспозитивної спрямованості втілених у ньому норм походить від вільного волевиявлення суб'єктів, що є принциповим для цивільного обороту. Очевидно тому законодавець ще раз наголошує на свободі договору у 627 ЦК України.

Згідно вказаних норм права, особи при укладені договору керуються свободами як вибору виду договору так і форми укладеного договору, якщо це не суперечить законодавству України. З чого можна зробити висновок, що угода між М Валерієм Степановичем та КП ДЄЗ «Черьомушки» (місцерозташування: 65-78, м. Одеса, вул. Гайдара, 38) фактично була укладена у усній формі та є підставою надання приміщення у користування підприємством, на якому працював М В.С.

Відповідно ст. 118 ЖК України, «службові жилі приміщення призначаються для  заселення громадянами, які у зв'язку з характером  їх трудових  відносин повинні  проживати  за  місцем роботи або поблизу від нього.»

Відповідно ст. 125 ЖК України «без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено:

осіб, які   пропрацювали   на   підприємстві,   в   установі, організації,  що надали їм службове жиле приміщення,  не  менш  як десять років»      

Відповідно Постанови «Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення» від 04.02.1988 № 37 

М Валерій Степанович перебував на посаді грузчика на підставі трудового договору з КП ЖКС «Черьомушки»,  про що свідчить  запис у трудовій книжці № 1324876.

Відповідно ст. 114 ЖК України « з наданням іншого жилого приміщення може бути виселено:  робітників і  службовців  (разом  з   проживаючими   з   ними особами),   що   припинили  трудові  відносини  з  підприємствами, установами,   організаціями   найважливіших   галузей    народного господарства, які надали жиле приміщення, у зв'язку із звільненням за власним бажанням без поважних причин, або за порушення трудової дисципліни, або за вчинення злочину».

Тому, висновки суду першої інстанції щодо безпідставності зайняття вказаної квартири М  Л.І, що є законною дружиною М В.С не відповідають дійсності, та є передчасними, у зв’язку з тим, що судом не було досліджено докази перебування у трудових відносинах, що були на момент укладання угоди між М Валерієм Степановичем та КП ЖКС «Черьомушки».

3. У рішенні зазначено, що « М  Л.І. не було надано  будь-яких відомостей що б підтверджувало факт здійснення оплати за користування вказаною квартирою.»

У рішенні суду першої інстанції не було враховано та досліджено наступні докази: спірне приміщення було надано М  В.С. що був моїм законним чоловіком без ремонту, загромаджена побутовим сміттям, та не підлягала використанню в якості місця проживання. У зв’язку з тим, що наша сім’я не мала іншого власного житла, за власний кошт було здійснено капітальний ремонт вказаного приміщення, відбудовано частину зруйнованих стін. 

Згідно розділу 10 технічного висновку Приватного підприємства «Відкриття», конструктивні та планувальні рішення відповідають вимогам ДБН В.2.2- 2005 (Житлові будівлі, Основні положення), ДБН В.1.1-7, СНіП 20201, СНіП 2.03.01, СНіПП-22, СНіПП-23, СНіПП-25 можливе подальше використовування обстеженої будівлі в якості житлової самостійної квартири. Пожежна безпека основних несучих на огороджуючи конструктивних елементів обстеженої квартири відповідає вимогам передбаченим законодавства та може бути визнаним жилим приміщенням.

У технічному паспорті квартири № 1 в житловому будинку № 1 по вул. Шота Руставелі, м. Одеса виготовленому КП «Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості»  та за участі комісії дільниці № 7 КП ЖКС «Черьомушки» за станом на 20.02.2007 року, у якому зазначено, що користувачем вказаної квартири є Мельник Лілія Іванівна, 20.04.1968 року народження та у вказаній квартирі проживає на сім’я у складі чотирьох осіб. 

Звертаю увагу суду апеляційної інстанції, що під час розгляду вказаної справи, судом апеляційної інстанції не було взято до уваги відомості про те, що у спірному приміщенні я та моя сім’я прожили майже 20 років, ми здійснили капітальний ремонт вказаного приміщення, у цій квартирі у нас виросли діти та народились онуки, ви добросовісно оплачували усі комунальні платежі, оскільки відомостей про заборгованість за несплату комунальних платежів на момент розгляду справи у суді першої інстанції не було, та вели домашнє господарство, дружно жити поряд із сусідами.

4. Також звертаю увагу суду на те, що у рішенні Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року по справі № 521/14369/15-ц зазначено: «як свідчить лист КП ЖКС «Черерьомушки» № 1000-937 від 04 листопада 2015 року, будинок №1 розташований по вулиці Шота Руставелі у місті Одесі знаходиться на балансі підприємства, визначений ветхим на підставі розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради№ 791 від 22 липня 1997 року. Особисті рахунки відкриті на квартиру №2,7,8, та  кв.1 у буд. 1 по вулиці Шота Руставелі у місті Одесі відсутня, особовий рахунок на М Л.І. не відкривався.»

Звертаю увагу суду, що спірною квартирою, що є предметом розгляду вказаної справи, є квартира № 6, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Шота Руставелі, буд. 1., де я та моя сім’я вже біля 20 років безперервно проживаєм. Щодо твердження «кв. 1 у буд. 1 по вулиці Шота Руставелі у місті Одесі відсутня» не стосується вказаної справи, адже це зовсім інший будинок, питання про  наявність чи відсутність квартири якого не ставився.

5. Крім того, судом першої інстанції було порушено норми процесуального законодавства, а що проявилось у наступному: 

На момент розгляду справи у суді першої інстанції, зі мною, позивачем у справі, за адресою: по вул. Шота Руставелі буд. 1. кв. 1 в м. Одесі, проживають двоє неповнолітніх дітей: Г  Аліна Олександрівна 12.08.2007 року народження та Г Дмитро Олександрович 29.04 2015 року народження мати яких є моя донька, Г Анастасія Валентинівна, 22.07.1988 року народження, які у випадку виселення залишаться без місця постійного проживання, тобто створяться неналежні умови для їх виховування та розвитку.

У зв’язку з вищевказаним, 06.07.2016 року, мною було направлено до Малиновського районного суду м. Одеси у цивільній справі № 521/14369/15-ц заяву про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача- орган опіки і піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради.

На підставі ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»

«Захист прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо житлових приміщень

1. Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

2. Неприпустиме  зменшення  або  обмеження  прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

3. Органи   опіки  та  піклування  здійснюють  контроль  за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

4. Для  вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право  власності  на  яке  або право користування яким мають діти, необхідний попередній  дозвіл  органів  опіки  та  піклування, що надається  відповідно  до закону.  Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист  прав  та інтересів  дітей  при  наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.»

Відповідно до ч. 1 ст.36 ЦПК України, сторони, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.

Згідно ст. 36 ЦПК України, сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу. Частиною 3 ст. 36 ЦПК України передбачено, суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.

Проте, суддею Малиновського районного суду м. Одеси вказані обставини справи та клопотання про залучення третьої особи - орган опіки і піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради було проігноровано, з врахуванням того, що участь органу опіки та піклування у справах за участі неповнолітніх дітей є обов’язковим. 

Відповідно  ст. 16 Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989року, жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

Статтею 27 Конвенції передбачено, держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

У п. 6.1 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. №34/166/131/88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 року за № 387/3680, роз'яснено, що органи опіки та піклування вирішують питання збереження за неповнолітніми житла, а також щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла.

Як передбачено ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилають як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.    

Проте, звертаю увагу суд апеляційної інстанції, що вказані вище висновки суду не відповідають вимогам норм матеріального права та є наслідком не належного дослідження доказів по справі і надання їм неправильної правової оцінки в їх сукупності, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема ст. 213 ЦПК України, а також грубого порушення та не вірного застосування норм матеріального права. 

Однак, як передбачено ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Проте, з висновків суду досить читко видно, що суд навіть не намагався оцінити всі наявні в матеріалах справи докази, а припустився припущення, з тією метою щоб уникнути доказування чи спростування вказаним вище обставинам, оскільки суд не мав у матеріалах справи доказів, які б спростовували вимоги позивача.

При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 27, 60, 212, 292, 294, 295, 296, 307, 309 ЦПК України,  

1. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси 17 листопада 2016 року по цивільній справі №521/14369 – скасувати.

2. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов М Лілії Іванівни щодо встановлення факту користування, зобов’язання вчинити певні дії.

ДОДАТКИ:

1.   Копії Апеляційної скарги – 2 прим.

2.   Квитанція про сплату судового збору за подання Апеляційної скарги.

 

«___»_____________2016 р.                                                                                       М  Л.І.